Він пройшов "Афганське пекло"

Вапнярчанин Євген Миколайович Тітаренко - один із синів України, який на власні очі бачив те страхіття. В 1982 році закінчив Васильківське авіа-ційно-технічне училище за спеціальністю "технік літака СУ-17М2, СУ-17М3". Потім  було направлення в Хабаровськ,  де навчався новій справі – обслуговуванню гвинтокрилів. І вже через два роки  – служба на ворожій території. Залишаючи вдома молоду дружину з немовлям, у  22-річного Євгена тоді й навіть думки не промайнуло відмовитися, бо знав, що його обов'язково замінять іншими, а серед них і його друзі. 
Знайомство з невідомою східною країною почалося з міста Шинданд, де і пізнав усі реалії афганського життя. Важко було звикнути до незвичного клімату. Зранку температура +35°С, а коли термометри фіксували вищу, зліт військової машини заборонявся, тому й намагались літати здебільшого рано-вранці. "Тільки уявіть собі, розбиваєте куряче яйце на пісок, і вже через 15 хвилин воно готове", - розповідає Євген Миколайович. У цій незнайомій і трохи дивній  країні звикали і до тамтешніх традицій народу, а точніше сказати, просто ставилися з розумінням, тому що їх споконвічні звичаї не завжди вкладалися в загальнолюдські норми. Їх ставлення до людей настільки вражало, що межувало деколи з невиправданою кривавою жорстокістю та безумством. 
Від звання старшого лейтенанта Євген Тітаренко дослужився до капітана, проте на обов'язки це не вплинуло ніяк. Він входив до складу екіпажу гвинтокрила  та виконував усе, що й годиться борттехніку. Також, як старший борттехнік-ін-структор ескадрилії, навчав молодших колег цій нелегкій справі. 
Повернувся на рідну землю лише на півроку, у від-пустку. Окріплий синочок навіть не впізнав тата й дуже дивувався, що ж то за "незнайомий дядя". Шість місяців пролетіло, як одна мить, і знову повернення в Афган, вже на 1,5 роки. Вони, напевно, для Євгена були найважчими. Працювали спільно з дивізією десантно-штурмової бригади, яку доставляли в призначене місце для виконання поставлених завдань. Гірко було дивитися, як висаджували десятьох, а забирали всього 3-4 вцілілих воїнів.  
Виведення військ з Афганістану та закінчення війни сталося зовсім раптово - ніхто навіть не очікував. Вертолітний полк, в якому служив боєць, був однією з перших виведених військових частин з території Афганістану. Завмирало серце і від радості, і від жалю, коли, пролітаючи над Радянським Союзом,  бачив рідні землі на висоті 100 м та згадував тих, кого втратив там на чужині, в далекому Афганістані. 
Євген Миколайович не вихваляється своїми орденами та медалями, просто, як не крути, з цих "залізячок" (за його словами) і складається велика частина його життя. 
Нині Євген Тітаренко разом з дружиною займаються підприємницькою діяльністю у Вапнярці. Хоч пройшов не один десяток літ після тих подій, колишній афганець і досі підтримує зв'язок зі своїми  побратимами. Для них ця війна змінила багато чого у  житті, назавжди закарбувавши у пам'яті роки, скроплені кров'ю  товаришів та обпалені пекучим афганським сонцем. Зараз досить часто проводять паралелі між "афганським пеклом" та війною на Сході України. Проте, як говорить Євген Миколайович, важливо не порівняння, а висновки, які ми робимо від цього суворого, кривавого уроку життя.
Євгенія ШУЛЬГАН
 
 
Всі новини
Категорії