Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту

Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту — пам'ятна дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року (Резолюція № 60/7). Відзначається щорічно — 27 січня. Саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

За час існування цього концтабору в ньому загинуло, за різними оцінками, від 1,5 до 2,2 млн людей. За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 млн дорослих, стали 1,5 млн дітей.

"Голокост, що призвів до винищування однієї третини євреїв і незліченних жертв з числа представників інших меншин, буде завжди служити всім народам застереженням про небезпеки, що таять у собі ненависть, фанатизм, расизм і упередженість", - йдеться в резолюції ГА ООН. Ініціаторами ухвалення документа виступили Ізраїль, Канада, Австралія, Росія і США, а їх співавторами - ще понад 90 держав.

Оголосивши 27 січня Міжнародним днем пам'яті жертв Голокосту, Генеральна Асамблея ООН закликала держави-члени розробити просвітницькі програми, щоби наступні покоління зберегли пам'ять про цю трагедію з метою запобігання в майбутньому актам геноциду і охороняти, як пам'ятки історії, місця, де відбувалися масові вбивства євреїв.

Уперше Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту відзначили в усьому світі у 2006 р. Проте деякі країни відзначали цей день і раніше.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 5 липня 2011 р. № 3560-VI "Про 70-річчя трагедії Бабиного Яру" на державному рівні Україна вперше відзначила Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту у 2012 році.

З 2004 року 2 серпня  в Україні на державному рівні також щорічно відзначається Міжнародний день голокосту ромів.

У посланні з нагоди Міжнародного дня пам'яті жертв Голокосту Генеральний секретар ООН закликав згадати про страждання мільйонів ні в чому не винних людей і привернув увагу до небезпеки антисемітизму і різного роду ненависті, заявивши, що «отрута геноциду все ще отруює життя на нашій планеті»       

Кожен рік у роковини звільнення бранців концентраційного табору в Освенцимі (Аушвіці) ми вшановуємо пам'ять жертв Голокосту», - говориться в посланні Пан Гі Муна. Він нагадав, що в листопаді минулого року відвідав концтабір.

«Я побачив зловісні залишки машини геноциду, а також глибоко хвилюючі свідчення життя європейських євреїв у 1930-х роках: світлини весіль, сімейних обідів, обрядів і інших сцен простого повсякденного життя, знищеного у ході кампанії систематичних вбивств, що не має аналогів у людській історії»,- сказав глава ООН.

Генеральний секретар підкреслив, що ООН була заснована з тим, щоби не допустити повторення цих жахів. «І все ж  трагедії, які відбувалися у Камбоджі, Руанді, Сребрениці свідчать про те, що отрута геноциду все ще отруює життя на нашій планеті», - сказав глава ООН.

Голокост - давно усталений термін, який означає масове знищення нацистами єврейського населення Європи (в перекладі з грецької це слово означає "цілопалення", інше значення - катастрофа). У 1933-1945 роках систематичним переслідуванням піддалися 60 відсотків єврейського населення Європи. На території колишнього Радянського Союзу загинуло близько двох мільйонів 900 тисяч чоловік єврейської національності.

Відомо, що майже стільки ж чоловік єврейської національності пережило окупацію, скільки і загинуло. Кожному з тих, кому вдалося врятуватися, хтось допоміг сховатися, ризикуючи власним життям.

З 1953 року Ізраїль присуджує людям, що приховували євреїв в роки Голокосту, почесне звання Праведника народів світу. На сьогоднішній день у світі налічується близько 15 тисяч праведників, в тому числі близько 3,5 тисяч громадян колишнього СРСР.  

Антисемітська ідеологія була покладена в основу програми Націонал-соціалістічеcкой партії Німеччини (NSDAP), прийнятої в 1920 році, і обгрунтована в книзі Гітлера «Моя боротьба». Після приходу до влади в січні 1933 року Гітлер проводить послідовну політику державного антисемітизму. Її першою жертвою стала єврейська громада Німеччини, що налічувала більше 500 тис. чоловік. «Остаточне рішення» (від нім. Endlosung) єврейського питання в Німеччині, а пізніше в окупованих нацистами державах передбачало декілька етапів. Перший з них (1933-39) полягав у примушенні євреїв до еміграції за допомогою заходів законодавчого характеру, а також пропагандистських, економічних і фізичних акцій проти єврейського населення Німеччини.

1 квітня 1933 нацисти організували по всій країні «бойкот єврейських магазинів і товарів». Через 10 днів був прийнятий Декрет, що визначає статус «неарійців», який був присвоєний євреям. Їх виганяли з державної служби, зі шкіл та університетів, медичних установ, засобів масової інформації, армії і судових установ. Нацистська пропаганда небезуспішно створювала з євреїв образ «внутрішнього і зовнішнього ворога», винного у всіх бідах країни. 10 травня 1933 в Берліні відбулося масове спалення книг, написаних «неарійцями».

Прийняті у вересні 1935 на з'їзді нацистської партії в Нюрнберзі закони «Про громадян рейху» і «Захисту німецької честі і німецької крові», а також прийняті два місяці по тому поправки до них юридично оформили позбавлення євреїв Німеччини всіх політичних і громадянських прав. Наступні законодавчі акти примусово зобов'язували євреїв-власників підприємств і фірм передати їх «арійців». Чоловікам і жінкам з неєврейськими іменами наказувалося вписати в паспорти «Ізраїль» або «Сара» (згодом також літеру «J», від нім. Jude єврей). Після аншлюсу Австрії створюється спеціальне бюро для «добровільної еміграції євреїв» на чолі з начальником «єврейського відділу» Управління Імперської безпеки Рейху (РСХА) К. Ейхманом.

 5 липня 1938 у французькому місті Евіан-ле-Бен відбулася міжнародна конференція з проблем єврейських біженців. Вона показала, що ні одна країна Заходу не готова прийняти євреїв Німеччини. Символом байдужості до їхньої долі став пароплав «Сент-Луїс» з єврейськими біженцями на борту, не допущений в територіальні води спочатку Куби, а потім США.

У листопаді 1938 року світ був приголомшений подіями «Кришталевої ночі», організованою гестапо у відповідь на вбивство в Парижі німецького дипломата, вчинене після насильницької депортації до Польщі 15 тис. євреїв. У ніч з 9 на 10 листопада були спалені або зруйновані всі 1400 синагог Німеччини, розграбовані єврейські будинки, магазини, школи. 91 єврей був убитий, кілька тисяч поранено, десятки тисяч відправлені до концентраційних таборів. На єврейську громаду Німеччини була накладена контрибуція в 1 млрд. марок «за заподіяний збиток». 24 січня 1939 Герінг видав розпорядження «Про невідкладні заходи щодо прискорення єврейської еміграції з Німеччини». В цілому напередодні Другої світової війни Німеччину покинуло понад 300 тисяч євреїв. Більш швидким темпам еміграції перешкоджали висока ступінь асимілювання німецьких євреїв, неможливість масового виїзду не тільки на територію Палестини, яка перебувала під мандатом Великобританії та незацікавленою в єврейських переселенців, але й в інші держави світу.

Після захоплення Польщі під контролем нацистів виявилося більше 2 млн. євреїв цієї країни. 21 вересня 1939 року був виданий наказ шефа РСХА Р. Гейдріха про створення спеціальних єврейських кварталів (гетто) у містах поблизу великих залізничних станцій. Туди ж переселялися євреї з прилеглої сільської місцевості. Перше гетто було створено у м. Петроком-Трибунальське в жовтні 1939 року. Найбільше гетто Європи знаходилося у Варшаві (створено в кінці 1940 року). Тут 500 тисяч євреїв - третина населення міста були розміщені на вулицях, що складали не більше 4,5% території Варшави. Нестача харчів, хвороби та епідемії, непосильна праця вели до величезної смертності. Проте такі темпи знищення євреїв не влаштовували нацистів. На проведеній 20 січня 1942 року в передмісті Берліна Ван-Зеє конференції, підготовленої Гейдріхом і Ейхманом, був винесений смертний вирок 11 млн. євреям 33 країн Європи. Для їх знищення на території Польщі (в Хелмно, Собіборі, Майданеку, Треблінці, Белжец і Освенцімі) створювалося 6 таборів смерті. Головним з них (з використанням газових камер і крематоріїв) став побудований поблизу міста Освенцим табір знищення Аушвіц-Біркенау, де загинуло понад 1 млн. 100 тисяч євреїв з 27 країн.       

Євреї усіх окупованих нацистами країн підлягали реєстрації, їх зобов'язували носити пов'язки або нашивки з шестикінечний зірками, платити контрибуцію і здавати коштовності. Вони були позбавлені всіх цивільних і політичних прав, їх відправляли  в гетто, концентраційні табори або депортували. У таборах смерті і гетто на території Східної Європи (включаючи окуповані області СРСР) були знищені 200 тис. євреїв Німеччини; 65 тис. Австрії; 80 тис. Чехії; 110 тис. Словаччини; 83 тис. Франції; 65 тис. Бельгії; 106 тис . Нідерландів; 165 тис. Румунії; 60 тис. Югославії; 67 тис. Греції; 350 тис. Угорщини. Переважна кількість мирних громадян всіх цих країн, які загинули від рук нацистів та їх пособників, склали євреї. Найбільш відчутні жертви (понад 2 млн. осіб) зазнала єврейська громада Польщі (крім цього більше 1 млн. колишніх польських євреїв загинули на територіях, що відійшли восени 1939 до Радянського Союзу).

Систематичне знищення мирного єврейського населення нацистами було розпочато (вперше в Європі) відразу ж після нападу Німеччини на Радянський Союз. У ньому брали участь 4 айнзацгрупи СС «А», «В», «С» і «D», додані до відповідних груп військ вермахту, поліцейські батальйони СС і тилових частин вермахту, місцеві колабораціоністи, союзники нацистської Німеччини. Теза про боротьбу з «жидо-більшовизмом», за допомогою якого радянські євреї ототожнювалися з комуністами як головними ворогами рейху, став одним із лейтмотивів нацистської пропаганди, у т. ч. у періодичних виданнях для жителів окупованих радянських територій. Будь-які акти опору окупантам в перші місяці війни оголошувалися «єврейськими акціями», а жертвами відповідей терору ставали переважно євреї (так мотивувалися розправи з євреями Києва, де в Бабиному Яру 29-30 вересня 1941 року було знищено кілька десятків тисяч євреїв, та Одеси).

 Айнзацгрупи знищували всіх євреїв у сільській місцевості, а також у містах у зоні німецької військової адміністрації (на схід від Дніпра). Знищення найчастіше проводилося в самих населених пунктах, на очах у інших мешканців. У зоні цивільної адміністрації було створено кілька сот гетто, найбільші з яких у Мінську, Каунасі і Вільнюсі проіснували до середини 1943 року. Вони ізолювалися від решти населення колючим дротом, внутрішнє самоврядування здійснювали «юденрат» (ради старійшин), що призначалися нацистами для збору контрибуції, організації робочої сили та запобігання епідеміям, а також розподілу продуктів харчування. Періодично проводяться розстріли в'язнів гетто, а потім і ліквідація всіх їх мешканців (за винятком переведених в робочі табори декількох тисяч фахівців) свідчать, що нацисти розглядали гетто як проміжний етап в «остаточному вирішенні» єврейського питання. Понад 2 млн.євреїв, які проживали на території СРСР на 22 червня 1941 року, загинули від рук нацистів.

Символом єврейського Опору стало повстання у Варшавському гетто, яке розпочалося 19 квітня 1943 року, перше міське повстання в окупованій нацистами Європі. До його річниці приурочений День пам'яті євреїв - жертв нацизму і героїв Опору, що відзначається щорічно у всіх єврейських громадах світу. Повстання тривало кілька тижнів, майже всі його учасники загинули зі зброєю в руках. Успішним було повстання і втеча кількох сотень в'язнів з табору смерті Собібор, організоване радянським військовополоненим євреєм А. Печерським. Підпільні групи існували в Мінському, Каунаському, Білостоцькому, Віленському гетто. Єврейські партизанські загони і групи загальною чисельністю близько 30 тис. чол. билися в лісах Білорусії, Литви, України. Півмільйона радянських євреїв воювали з нацистами на фронтах Великої Вітчизняної війни.

 У пам'ять 6 млн. євреїв - жертв нацизму споруджені меморіали та музеї в багатьох країнах світу. Серед них Музей Яд Вашем в Єрусалимі (1953), Центр документації та меморіал у Парижі (1956), Будинок-музей Анни Франк в Амстердамі (1958), Меморіальний Музей Голокосту в Вашингтоні (1994), Музей пам'яті 1,5 млн. єврейських дітей в Хіросімі.

Одна смерть – це трагедія. А коли людей знищують мільйонами? Українці вшановують пам'ять знищених у страшних жорнах Голокосту євреїв, ромів, інших жертв геноцидів. Про цьому серце не покидає постійний біль – згадка про мільйони українців, які померли страшною смертю від голоду.

Ми живемо у ХХІ столітті. І хочеться вірити, що такого ніколи не повториться, і з нами і нашими нащадками буде залишатися тільки пам'ять про ці трагічні сторінки історії – щоби цього більше не повторилося ніколи.